Крізь попіл нерозпалених думок, пройшовши чи промріявши лиш крок ніхто не знищить цю німу всободу, що переплавиться із снігу в воду і вотром в полі пролетить. Не чутно як земля від ніг твоїх тремтить і серце плаче перед прірвою буття від болю чи від каяття але відверто і відкрито плаче, а погляд між зірок десь скаче з надією на вітер чи політ побачити за мить весь світ. І запалити світло на краю землі куди й не доходили королі, підкорюючи все собі на цих шляхах, а у очах у кожного був страх, і вставши з ліжка вранці рано, ти розумів шо все воно омана. Але ще грав оркестр, були і глядачі між них були солдати і викладачі, але всі рівні в цім строю, всіх їх пустили у одну струю бо мертві всі однаково лежали нема різниці крали чи кохали, зрівняли всіх з одним а все навколо вже було сумним бо знало що потрапило під тряпку у наших паспортах накреслив жирну крапку.
Але ще грав оркестр, були і глядачі між них були солдати і викладачі, але всі рівні в цім строю, всіх їх пустили у одну струю бо мертві всі однаково лежали нема різниці крали чи кохали, зрівняли всіх з одним
Сподобалась ця частина.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регістрація | Вход ]
Головна 
