В мені ти помічаєш час,
Коли пожовклий лист лишивсь один чи два
На тих гілках, які від холоду тремтять щораз,
Що чули хор пташок, солодкії слова.
В мені ти бачиш вечір, що на схилі дня
У сутінках за сонцем пропада.
Його ніч темна викрадає іздаля.
І, наче смерть, спочинок нам скида.
В мені ти бачиш полум’я гаряче,
Що на жаринах юності лежить,
На смертнім ложі втішене неначе
Тим, що бере й дарує сили далі жить.
Ти знаєш це, тож любиш ще сильніше,
Що втратиш скоро; так, як не любив раніше.

https://www.youtube.com/watch?v=3Ozo1xyswl4

That time of year thou mayst in me behold

When yellow leaves, or none, or few, do hang

Upon those boughs which shake against the cold,

Bare ruined choirs, where late the sweet birds sang.

In me thou seest the twilight of such day

As after sunset fadeth in the west,

Which by and by black night doth take away,

Death’s second self, that seals up all in rest.

In me thou seest the glowing of such fire

That on the ashes of his youth doth lie,

As the deathbed whereon it must expire

Consumed with that which it was nourished by.

This thou perceiv’st, which makes thy love more strong,

To love that well which thou must leave ere long.

https://www.youtube.com/watch?v=xSS9WoJjKbc