Впала зима на сади... І на Долі ріку...

Все замела, запорошила снігом - мов пилом...

Щастя лишилось у літі, в гарячім піску...

Сад мого серця тепер - мов у савані білім...

Квіти замерзлі лежать під ногами століть,

Що проминають мій сад... І важкою ходою

Щастя за ними іде, залишаючи світ -

Той, що колись квітував і манив таїною!

Все промине, все поверне на круги своя...

Буде оновлене серце радіти світанку...

Квіти уяви забрала стрімка течія...

Пахощі квітів нових розливаються п’янко!