(пореформеним селам України)

...село

бур’яни стометрові

непорушні

немов кам’яні

...дерево у журбі

бо корінь сохне

хата зліва ─

пуста

хата праворуч ─

пуста

діти не плачуть

не сміються

їх нема...

зграя ворон

ненажерних

убивають лелеку

*

(українським заробітчанам)

у синьому небі пливуть журавлі

до рідного краю

до отчого дому

далека-далека дорога

а стомлені крила втоми не знають

дорога ─ додому

до дому дорога

*

(розтоптаній надії)

я чув

що коли на Майдані їли

багато помаранчевих ─

мандаринів і апельсинів ─

хтось народився

(казали – нація)

але

щоб це трапилось

треба –

щоб хтось когось...

цікаво ─

хто кого цього разу...

напевно –

як завжди...

*

(моїй душі, нехай утішиться, хоч цим...)

де була моя душа

коли не було мого тіла

вона хоче повернутись туди

тут їй боляче

вона плаче сухими слізьми

пекучими –

мов жаринки

я ненавиджу своє тіло ─

це в’язниця для моєї душі

*

(Ніні Матвієнко)

співайте

Ніно

Співайте –

щоб душі наші

вмилися слізьми

Співайте

Ніно –

воскрешайте нас

бо ми вже мертві

*

(майже всім сільським чоловікам)

п’ють мужики на празник

і в будні

і на Петра й Павла пили

і сіно возили

й одного переїхали трактором –

він спав у бур’яні на узбіччі

*

(трудівникам ланів і ферм)

всяк відбуде своє на землі

всяк і кожен своє відбуває

хтось –

у торбу доляри складає

а комусь –

очі потом їдким виїдає

й цілий день у багні

*

(матерям, що при живих дітях живуть

у будинках для престарілих)

у Судний день

Мама воскресне

і в Рай прийде

бо коли ще жила

її розіп’яли Рідні діти

*

(спогадам про дитинство)

захурделило

забіліло...

та упав туман

і злизав сніжок

надзюрчав у струмок

а струмок – на лужок

щоб там – трави

трави...

а по них – коса

коса...

а сінце – в стіжок

корівка взимку його хрум

хрум

молоко в дійничку дзень

дзінь

...це нагадало мені

як туман дзюркотів у струмок

*

(селам, що зникають)

що на серці в людей

котрі живуть у селі

якого не буде –

війни немає

і стихії немає

воно просто вимирає

від старості

від хвороб

який був сенс їхнього життя

побудоване ними –

упаде

поростуть бур’яни

а потім –

упадуть хрести на їхніх могилах

а потім і могил їхніх не стане...

*

(собі)

десь – міста великі

гомінкі

а в мене у селі – тихо

так тихо

що я чую

як росте моя

вже сива борода

*

(поетам і поеткам)

куди йде той

хто народжує вірші

що шукає він

що бачить на цьому шляху

сяйво чи морок

очі його

то радісні

то журливі

душа його злинає вище неба

і розбивається на друзки об грішну землю

його серце шматує сумнів –

навіщо вибрав він цю дорогу...

*

(забутим)

різдвяний вечір

свічка в хаті

зоря на небі вже сія

тече сльоза

з очей стареньких –

чому й сьогодні вона

одна

*

(інвалідам, прикутим до ліжка)

білий світ для тебе

лиш у вікні

небом дивиться синім

небом дивиться сірим

сонцем щедрим сміється

плаче шибка дощем

серце сумом стікає

*

(весні)

прийде весна

і защебече птах

листочок розів’ється

я подивлюся

в небо голубе

а серце затріпоче

засміється

...крізь сльози

*

(андеґраунду)

я хочу чаю –

але їстиму банан

лушпайки кидатиму на небо –

нехай Місяць послизнеться

і впаде на Землю

і розіб’ється на друзки –

щоб не заважав спати поетам

*

(андеґраунду)

перед зимовою сплячкою

а мо й довічною

муха хотіла напитися моєї крові

але я обдурив її

і свою кров ще у червні

віддав комару

*

(андеґраунду)

чорні черви лізуть крізь очі

крізь вуха

у ніс

у мозок

і випадають з рота

я чавлю їх босими ногами

а один – був білий

і сказав мені –

ха-ха-ха

я залишив його живим

бо він сказав правду

життя моє –

ха-ха-ха

...марнота марнот

*

(тим, кого вже немає)

я дивлюся їм в очі на фото

а вони вже з неба дивляться на мене

я пригадую минуле

а вони знають майбутнє

і мовчать

не уникаючи мого погляду

*

(минулому)

вчорашня кава -- холодна

день вчорашній в сьогоднішній день прийшов

вчорашні почуття – якась безодня

а я – на дні її

ОЛЕКСА КОСАР