І так просто, як ти колись

Увійшов у моє життя,

Хтось тебе прочитає як книгу:

Не знайде що шукав – відкладе і забуде

Або ж буде зарано – залишить на потім…

Ти ж покинутий, лежатимеш стомлено,

Вкриваючись часу пилом

Часу плином

Чекаючи нового гостя,

Що в тобі віднайде себе,

Для котрого ти станеш настільною

Книгою,

Білизною постільною,

Що кожен раз як вперше,

Що кожен раз – щось нове...

Та наразі забуто тебе на життя стелажах,

Повільно сплива часу плин

Ти покриваєшся пилом…

Гасне надія з роками –

Думками

Дорогою ти до архіву…