Схилилися  жоржини  соромливо,

Свою  красу  ховають   обважнілу,

Багряно-пишне  Боже  диво,

Налитої  буйної,  п"янкої  сили.

А  щедра  зелень-хата  затишна,

Як  рідний  дім  і  добрі  руки  мами,-

Ховає,  горне  любий  цвіт  вона

Від  ока  заздрого  зеленими  руками.

Жоржини  пишні  в  зелені  рясній-

Такі  ж  були  у  дома,  біля  ганку,

Тремтіли  роси  в  пелюстках-багрянках...

І  спогад  защемить  в  душі  моїй.