Кохаю голос твій ласкавий,

Очей зелені пломінці,

І в кого ти такий смуглявий,

Неначе циган на лиці.

Марную час, дізнатись хочу,

Чия то струменіє кров

В  руках твоїх , що так охоче

Дарують спокій та любов.

Чи тягнеться твій рід до Дону,

Чи то до Січі, до Дніпра,

До берегів, та до кордонів,

Де перший предок спочива.

Чи то якийсь сармат бентежний,

Непосидющий кочівник,

Чи Скіф із Сходу з узбережжя

І є твій справжній родовід.

І чий дівочий сміх сріблястий

Те серце щире полонив...

А ти, як їхній подих щастя

Прийшов до мене з давнини.

Чия душа в тобі палає,

Чи то колишніх чарівниць

Любов довічна в тобі сяє

Загравою нічних зірниць.

А губи! Губи - дики вишні,

На колір як червоний мак,

Водночас сильні, ніжні, пишні,

Терпкі, солодкії на смак.

Кого ті губи цілували

Ночами прожитих сторіч,

Кого в обіймах колисали

З теплом усміхнених облич.

Хто зна?...та це і не важливо,

Те головне, що ти тут є…

Святиться хай, твій рід щасливий,

А з ним також ім’я твоє.