Пробач мені цей неприборкний шал,

І напівдикі пестощі, й докучні

Слова про тлінність, бо жахтить душа,

Законом розвереджена ядучим.

Жадливо й спрагло п’ю твої вуста,

Жадливо й спрагло тисну-пригортаю.

У далечі маячить чорнота,

А я ж цю мить увічнити бажаю.

Упав листок. Сніжок зажебонів

Між пролісків. Меж квітного палання

Знов жовтизна. Усе неначе в сні:

Копійчана мета й хистке кохання.

Пробач несамовиту мить життя,

Минає все, проймись моїм мінором,

Минає вечір, мисль, серцебиття,

Хиріє погляд, вчора ще бадьорий.

Кохаю я. І все. Оцим живу.

Ти у труді й натхненні – сяйво щире...

Я не казав цього? Бо прісний звук

Не передасть любов мою без міри.