Єдина доня сонячного літа,

що розшивала злотом килими,

тепер простоволоса, ледь одіта,

служниця запопадлива в зими.

Вночі сільські дороги ремонтує,

калюж цятки вкриваючи льодком,

удень вітри хазяйчині пантрує

і дивиться з цинічним холодком.

А іноді всю ніч, весь день проплаче

над недолугим згубленим життям.

...І стане тоскно на душі, неначе

у горі осені ти винен сам.