Ще мить одна і ти,  мабуть пропав...     

 Як швидко снігами задуло чуприну.    

 І  листям пожовклим під ноги літа.

Я так і не зміг полюбити чужину.

Все,  якось неначе крізь пальці вода.

Душа, наче птаха зачинена в клітку

І серце дірявить розлуки іржа.

Затягує прірва, як постріл лебідку,

Як серед осінньої зливи гроза.

Мені не потрібне любові  похмілля,

Не п’ється вино і нелюбі жінки.

Лише б повернутись туди, де мав крила.

На берег найкращої Смотрич ріки.

На рідную б землю у співі пташинім

Жаль,  вирвані  струни з моєї душі.

Чи бо на крилі, у ключі журавлинім

Чому ж,  ви минаєте мене ключі?

Чом серденько в грудях товчеться розбійно

Не має спокою, все рветься туди...

Як добре, що ночі приходять  постійно

Й приносять, хоч трохи омріяні сни.

До чого тягнувся,  вже можна затерти.

Багатство років  збігло все нанівець.

Я мрію вернутись, хоча б, щоб померти.

У твоїх обіймах,  навік  Кам’янець...

                 Ще рік один, на скронях нова сіль.

                 Щимить у серці, ще торішній  біль...