Веселий Казкар, розкуривши люльку запашного тютюну, неквапливо запалив на небі ліхтарі зірок. Дбайливо протер їх лагідним подихом ( вони неодмінно повинні блищати чарівно й яскраво!) і, задоволено оглянувши красунь, хвацько плигнув на воза зоряних чумаків, зникаючи разом з ними у куряві чумацького Шляху.

Земля пашіла й насолоджувалася запашним повітрям ночі. Земля прислухалася до кожного звуку колискової, котра оповила її так лагідно і ніжно, що Земля мліла в цих обіймах, як мліє від щастя, притиснувшись до грудей матері, дитятко.

Посередині ставка гойдався в літеплі сонної води уламок старого дерева. На ньому, лежачи на спині, уважно спостерігав за нічним небом молодший з водяників – Ряско.

З берега линули балачки старих пліткарок-верб; з лісу долинали оповідки Мудрої Сови; в очереті численні жаб’ячі громади змагалися з солов’ями в мистецтві вокалу.

Зелені цятки очей Ряска захоплено жевріли двома смарагдами. Він милувався посмішками пустунок-зірочок на безмежному полотні небокраю.

Яка краса, це нічне зоряне плесо! Який простір, без кінця, без краю! Певно, що там теж живуть водяники, тільки зоряні. І зараз, котрийсь з них, такий же мрійник як і я, дивиться на наш ставок і бачить мене.

Од цієї думки серце маленького Ряска радісно закалатало в грудях і він, хутко звівшись на ноги, закричав у небо:

- Агов, друже зоряний водяник, це я, Ряско! Привіт!

“...віт, ...віт, ...віт,” – підхопив вітер його слова, розносячи їх навкруги. Спочатку верби дотиком листя підхопили їх; потім магічним шелестом зустрів їх очерет і вже від теплої води ставка вони полинули у височінь.

На небі блимнула зірка і Ряско, сприйнявши це як знак того, що його почув зоряний водяник, заходився радісно стрибати, на мить забувши на чому він знаходиться – уламок перекинувся і Ряксо шубовснув у воду з головою. Ця оказія дуже потішила його.  Випірнувши з води водяничок залився дзвінким сміхом.

- Чого це тобі так весело? – пролунав поруч голос . Маленьке жабенятко з цікавістю спостерігало за весіллям товариша.

- О, друже Йой, а чому ти не спиш? – питанням на питання відповів Ряско, кумедно вистрибнувши з води й  знову займаючи місце на уламку дерева. - Хіба мама з татом не наказали тобі спати?

- Вони й зараз думають, що я сплю, - хитро кліпнуло очима жабенятко, - але ж ти знаєш який я цікавий.

- То ж бо й воно, - погодився з товаришем водяничок, а потім шепотом додав, - а я тут з зоряним водяником розмовляю.

- З ким??? – очі жабеняти округлилися.

- З зоряним водяником. – серйозно відповів Ряско. – Вони живуть в небі. Небо – це ж великий ставок, найбільший ставок з усіх ставків. Певно, там є й зоряні жабенята, що не слухаються своїх батьків. От уяви собі, Йой, що там, у зоряному ставку, сидять зараз зоряний водяник і зоряне жабенятко і розмовляють про нас з тобою. Правда ж, чудово?

- А й справді, - обличчя Йойя розплилося в широкій посмішці. – Оце б нам з ними зустрітися. От весело було б, як гадаєш, Ряско?

- Звісно що так! Я про це розмірковую. Але як же ми зустрінемося, вони ж далеко?

- А давай, - Йой на мить замислився, - а давай попросимо каченя Щотреба, нехай він нас до них віднесе. Він вже добре вміє літати, я сам бачив.

- Це ідея! – Радісно вигукнув Ряско, заплескавши в долоні.

Про щось теревенили цвіркуни, нічна птаха кружляла над ставком і дивлячись на її політ двоє мрійників жваво обговорювали майбутню мандрівку.