пензлик,
     акварель,
             папір
зайчик сонячний,
                 кімната
треба зовсім небагато
щоб не стримувать напір
талану і дару жити
бризки піднімать, сміятись
бігти щоб блищали п’яти
з хати,
     в поле,
         в сонце,
             в жито...
жити,
     жити,
         жити,
            жити
*
треба просто говорити
як ти любиш це волосся
ці вуста,
      туге колосся
стану юного, в’юнкого...
як кохаєш ту,
               для кого
ти прийшов у світ опівніч
і залишився до ранку...
*
трунок випить до останку
до останньої краплини
на останнім полустанку
цього світу, в цю хвилину
все згадати, все простити,
відпустить
         раlomu*
                в Небо...