Чи відаєш

як ніжно шурхотить

зів’яле листя

у Петрівськім парку,

мій дивний,

випадковий друже?

У цій країні під кленовим листом

не можеш видіти того

як стертою бруківкою

піднявшись

на Трьохсвятительську,

я трем тамую у душі,

ступаючи на Гірку ...

Мій Дивний-Давній друже,

як солодко, як гірко

цей трунок пити ностальґїі...

Через веб-камери шпарину

на наш Майдан,

спотворений мішком з грошима,

часами заглядать...

О, не зносимо те бачити...

То ж зором внутрішнім

дивлюся на Андрія,

по Десятинній до Михайла

на поклін іду...

У Трапезній так завше тепло, тихо...

Господи прости, мою зневіру

у щасливе майбуття оцього Міста,