Немов перлина вічна угорі –
Осінній Місяць знову народився…
В небесну тишу сяєвом пролився,
У спокої застиг о цій порі.
Загублене кохання – мов листок:
Усе на світі раптом зупинилось…
Минулому віддатися на милість,
Розплутуючи пам’яті клубок.
Ця зустріч наша – спалах двох сердець;
Вчувалося у тому розставання…
Коротке щастя – і нічне блукання…
Любові зачарований вінець!
| 
Головна