Похмурі дні, похмурі ночі Над Україною грядуть… Її, напевне, хтось зурочив: Свої ж безбожно продають! Свої на дрова розтрощили, І розіп’яли теж свої; І на дорозі так лишили Свої ж рідненькі глитаї! Оті, що неню так любили, Що випили її до дна… А далі – салом закусили, Бо ж ласий шмат – то все ВОНА!