Дай Боже… Безвусим хлоп’ятам – життя пізнавати…
Навчатися… Вірити… І кохати…
У лоні сімейному – діток ростить…
Нажитися вволю… Як пощастить…
Та їх у форму військову вдягають,
І на війну чужу виряджають!
Дай Боже…
Красуням-дівчатам – коханими стати;
Хлоп’ят на побаченнях виглядати…
Але не дай їм, Боже, спізнать,
Як з війська додому коханих чекать!
Дівоче страждання – немов шуліка:
Кружляють над хатою біди без ліку…
Батьки посивіли, втратили спокій…
Забрали до війська синів карооких!
Далеко-далеко – страшна війна;
Щоденну данину збирає вона…
Господи, їх збережи, порятуй,
Ласку свою тим хлоп’ятам даруй!
Як же боляче їх проводжати – Відаєш Ти…
І згорьована мати… Війна – жорстока до краю річ:
Кидає Долю в розпалену піч!
Світло життя в молодих забирає,
У пекло справжнісіньке їх штовхає…
Даруй Надію… І дай нам знать,
Чи скоро з війни хлоп’яток чекать?
Чи є в них майбутнє, чи родяться діти?..
Скільки ще воєн палає у світі!
http://h.ua/story/268284/