Джон Клер - (1793-1864) - англійський поет. 
Почав друкувати вірші у 1820 році. 
У свій час його називали селянським поетом.
Поезія його була не дуже популярна.
Клер страждав від постійної нестачі грошей. 
Це стало причиною депресії та розумового захворювання. 
Родина помістила його до притулку на лікування, де він і помер.
Саме в притулку він написав цей вірш.
У 20 столітті творчість Джона Клера була переглянута.
Його визнано визначним поетом свого часу.
****************
**************************
 
Я є!
*
Я є! Хоча кому до того діло і хто зна? Плече
Не підставляють друзі, залишають, як забутий спогад;
Я наодинці з власним горем, що пече;
Стискає, відпуска байдужий мій господар;
Я лише тінь життя, в якій душі нема,
Та все ж я є – живу – покинутий всіма
 
Там, де пусте: презирство, шум і гам;
В життєвім морі, де надія воскреса у хвилях дня,
Де сенс утратило буття, лише нудьга,
Суцільний крах моєму „Я”,
Всьому, що миле. Ті, кого любив найбільш, -
Не ті. Якраз вони(такі чужі)приносять біль.
 
Мені б туди, де жоден смертний не ходив,
В місця, які не чули сміх і плач жінок,
Зустріти Бога і, як диво з див,
Заснути, як в дитинстві, між зірок
В думках, ще не народжених. Мені б лягти
Де трави похилились; над склепінням місячним святим.
 
 ******************
Оригінал і мій підрядник
 
I am! yet what I am who cares, or knows?
Я є! Хоча хто я, кого хвилює чи хто знає? 
My friends forsake me like a memory lost.
Мої друзі покидають мене, як втрачена пам'ять.
I am the self-consumer of my woes;
Я самоспоживач свого горя;
They rise and vanish, an oblivious host,
Воно піднімається і зникає, забудькуватий господар, 
Shadows of life, whose very soul is lost.
Тіні життя, сама душа якого втрачена
And yet I am -- I live -- though I am toss'd
У той же час, я є - я живу - хоча я кинутий
 
Into the nothingness of scorn and noise,
У нічого не значущі презирство і шум,
Into the living sea of waking dream,
У життєве море мрії, що пробуджується 
Where there is neither sense of life, nor joys,
Де немає ні сенсу життя, ні радості,
But the huge shipwreck of my own esteem
Але є величезний крах власної самоповаги 
And all that's dear. Even those I loved the best
І всього, що дороге. Навіть ті, кого я любив найбільше, 
Are strange -- nay, they are stranger than the rest.
Чужі - навіть більш чужі за інших
  
I long for scenes where man has never trod--
Я прагну краєвидів, де чоловік ніколи не ходив--
For scenes where woman never smiled or wept--
Краєвидів, де жінка ніколи не сміялась і не плакала--
There to abide with my Creator, God,
Щоб там перебувати із моїм Творцем, із Богом,
And sleep as I in childhood sweetly slept,
І спати, як я у дитинстві солодко спав,
Full of high thoughts, unborn. So let me lie,--
Повен високих думок, ненароджених. То ж дозвольте мені лягти,--
The grass below; above, the vaulted sky.
Нижче трави; вище склепінчастого неба.
 
Poem by John Clare