24 серпня 2012 року день у Києві був теплим і сонячним.

Святкування Дня Незалежності розпочалося для нас з братом біля таблички "Волинська область" на Михайлівській площі, на якій збирались представники опозиції з різних областей України та Києва.

Десь біля 11 години ми стали всередині колони, яка рухалась в напрямку  Софіївського майдану, вздовж вул. Володимирської до пам'ятника Тарасу Шевченку. Не можу сказати, скільки прийшло людей, але і перед нами, і позаду нас ні початку, ні кінця не було видно.

Софіївський майдан був відгороджений від опозиційної колони тісним колом автобусів та маршруток.

На Софіївському майдані голосно звучала музика і у шпарки між транспортом та міліцією там проглядала невелика кількість  людей.

Мирно крокуючи, на відміну від минулого  року (коли дорогу опозиції перекрила міліція), колона добралася до пам'ятника Шевченку. Там керівників опозиції чекали кореспонденти.

Мітинг розпочався з гімну України та розстелення прапору, який за словами представника комісії чи комітету по занесенню даних в книгу рекордів Гіннеса, є найбільшим прапором у світі. Довжина 60 м, ширина 40м.

Присутні послухали виступи Турчинова, Юлії Тимошенко у запису (зробленому таємно у в'язниці, як сказав Турчинов), Яценюка, Тягнибока, Гриценка, Кириленка, Тарасюка. В усіх виступах звучали такі думки:

- влада використовує адмінресурс, підкуп, залякування, щоб у такий спосіб провести у ВР 300 своїх депутатів, що дасть змогу міняти Конституцію і вибирати Президента простим голосуванням у Парламенті.

- завдання кожної думаючої людини - прийти на вибори і проголосувати за будь-яку партію, окрім провладної.

Люди були різного віку. Слухали уважно.

Реагували на слова виступаючих.

Мітинг закінчився піснею-молитвою "Боже, великий єдиний, нам Україну храни". Разом із закінченням мітингу закінчився захід для дітей, який з чиєїсь ініціативи проводився за 50 метрів. Для його проведення  використовувалась гучна музика, яка чомусь нагадала мені часи, коли в СРСР глушили радіо "Свобода". 

Учасники мітингу розійшлися в різних напрямках. Ми ж пішли на Хрещатик бульваром Шевченка, в кінці якого побачили, як охороняють чи то пам'ятник Леніну, чи палатку Комуністичної партії.

На початку Хрещатика ішла програма "Інтелектуальний капітал України". Звучав приємний оперний голос  Олександра (зі слів ведучого, з Кам'янця-Подільського). Я б залюбки ще його послухала, але в програмі далі були якісь ігри, тож ми пішли гуляти Хрещатиком.

Центральна частина Хрещатика була перетворена на баскетбольний майданчик.

За ним на Майдані Незалежності звучав концерт, який транслювали по першому національному.

В кінці Хрещатика  була спортивна фанзона. Там демонстрували свої вміння велосипедисти.

На Європейській площі рухався транспорт. Біля Українського Дому продовжувалось голодування за скасування антиконституційного закону про мови  і проводився запис на захист української мови.

На Хрещатику я звернула увагу на малюка, який радісно крокував із святковою кулькою. І вона раптом голосно лопнула.

Малюк спинився, не знаючи, що йому робити.

У мене  схоже відчуття. Лопаються мильні бульки незалежності України. 

Що робити? А може, те, що й малюк? - Він оглянувся на рештки старої  кульки і пішов вперед.