В полоні мрії я, в полоні мрії...
В полоні фібр невидимих душі.
Тебе у милім образі лелії,
Вночі я бачу, вдень пишу вірші.

В полоні мрії я, в полоні мрії...
В полоні кольорових смужок снів.
Моє ти серце ніжно пестиш-грієш
В холодних обладунках сірих днів.

В полоні мрії я, в полоні мрії...
В обіймах намальованих надій.
Крізь бурі, штилі і перипетії
Ти сяєш у фарватері подій.

В полоні мрії я, в полоні мрії...
У нетрях ірреальних перелог.
Чи може це вінцем шизофренії
Віншує доля змучене чоло?

В полоні мрії я, в полоні мрії...
Хто скаже, де реальності межа?
І скільки покаянь від сну до дії,
І де насправді міститься душа?

В полоні мрії я, в полоні мрії...
У чарах кароокої весни.
У тих, хто марить святістю лелії,−
Я чув: колись збуваються і сни...

Луцьк , 2004 р.
НІЧ

Ніч бездонна і глибока,
Ніч без іскор снів,
Ніч без кольору і звуку –
Без думок і слів...
Ніч без вітру шепотіння,
Без вогнів подій:
Лише марево та легіт
Хворобливих мрій.
І не видно зір далеких
В чорній висоті,
І не діється нічого
В тиші-пустоті.
Яка довга і гнітюча
Видалася ніч…
І молюся про світанок
В мерехтінні свіч.
Знаю-вірю: він настане,
Сонечко зійде;
Все прокинеться-зрадіє,
Встане-загуде,
І поллється дивна пісня –
Рідна, не чужа:
І з безсоння повернеться
Змучена душа.
Вірю, хочу, і молюся
В мерехтінні свіч
Про ранкову мрію-пісню...
...Ну, а поки – ніч...

Луцьк , 2004 р.

ЗИМА, ЗИМА ...

Зима, зима...Вітрами крижаними
Давно мої вже рани зализала,
І наглухо бинтами сніговими
Закрила, замела, загіпсувала.

Зима, зима...Холодні заметілі.
Морозів голубі безжальні шпиці:
І спокій у закованому тілі,
І мир у серця неприступній криці.

Зима, зима...Прекрасні візерунки
На вікнах і в моїх скляних зіницях;
Не видно щось тепла в зими лаштунках,
Не бачу я весни в замерзлих лицях.

Зима, зима...Нескорена княгиня,
Могутня переможниця всесильна,
Мов жертвою вдоволена богиня –
В моїй душі владарка безроздільна.

Луцьк , 2005 р.

ЗИМОВА НІЧ

Зимова ніч... Глуха могильна тиша...
Густа пітьма – ні місяця, ні зір,
І місто ніби вимерло, не дише,
Ні іскри з амбразур віконних дір.

Зимова ніч, мов чорна домовина –
Гнітюча перекошена страшна.
І я один вночі, як сиротина
В прицілі перехрещенім вікна.

Зимова ніч – непрохана потвора –
На душу тисне болем-тягарем,
Шепочучи мені: memento mori –
Усі ми рано-пізно, та помрем.

Й підемо, хто у ніч, а хто у ранок,
Хто в прірву, хто по сонячні скарби,
А я побачить так хотів світанок,
А я хотів так виринуть з журби...

Помилуй, Боже, душу-полонянку,
Звали тягар з натертих-битих пліч,
Хоч краплю дай відсьорбнути світанку,
А далі будь-що-будь...Зимова ніч...

Луцьк , 2005 р.

СНІГ

Сніг сухий шмагає, мов лозою
По моїх обвітрених щоках,
По моїх потрісканих губах,
Ніби сміючися наді мною.

А я йду, дивуючись собою,
В комір не ховаючи лиця,
Все кепкуючи зі злюки-вітерця,
З гордо піднятою в небо головою.

Що колючі стріли хуги злої?
Що снігами січене лице,
Як душа моя увінчана вінцем —
Хризоліто-срібною зимою?!

Луцьк , 2005 р.

ЛЮТИЙ

Дивно-казкові квітки-візерунки
На полотнищі-вікні
Мовби, сп’янівши від терпкого трунку,
Лютий малює мені.

Ніби у мрію відкривши віконце,
Бачу заквітчаний рай:
Між пелюстками усміхнене сонце
Падає у водограй.

Лютий-маляре, повідай дурному —
Ти чарівник, а чи кат?
Чом не в душі, а на склі крижаному
Пишеш омріяний сад?

Чи ця твоя фантастична картина
Тільки примара одна,
Чи це моя вічна доля причинна –
Крига холодна вікна?

Луцьк , 2005 р.

АГОНІЯ ЗИМИ

Бліда осоружна поганка,
Холодна гидота зими
Затьмарює посмішку ранку
Та чвакає під чобітьми.

Розбризкує в муках конвульсій
Свою перестояну кров,
У ритмі ледь чутного пульсу
Жбурляється жменями знов.

Своїм пазурем-потороччям
Вчепившись у пазуху днів,
У вічі мої білим клоччям
Кидається в мареві снів.

Та знаю: це битва остання –
Агонія відьми-зими.
Уже перша ластівка рання
Своїми махає крильми.

Я березня крок відчуваю,
Могутнього гридня весни,
Я бачу у тлі-виднокраї
Зерцала його преясні.

Скоріше приходь, побратиме,
І білу цю відьму добий,
Та душу мою невгасиму
Розкуй, розтопи і розлий.

Луцьк , 2005 р.

ПТАХА

Лиш на самісінькім краї,
В кроці над жерлом межі
Небо у дар посилає
Диво – спасіння душі.

Білим небаченим птахом
З ніжно-рожевим крилом
Мрія у небі над дахом
З’явиться справдженим сном.

І в нагороду за Мрію
Віру, Надію, Любов
Щастя розстелить-розкриє
Свій благодатний покров.

В ночі вогнем зазоріє,
Саван зими розітне,
Серце весною зігріє,
Казкою днів огорне.

Йду потороченим шляхом,
Марячи зболеним сном,
Де ж ти, моя біла птахо
З ніжно-рожевим крилом?

Зраненим склом-горностаєм
Б’ється в капкані душа.
Що ж я так довго чекаю?
... Видно, іще не межа ...