Мандруючи Чернігівщиною.

Частина 1. Качанівка

(Едем XIX століття)

http://h.ua/story/334291/

******************

Частина 2. Сокиринці

(Прокляття до сьомого коліна)

img-1 Продовжую відвідувати садиби українських поміщиків XIX століття.

Ось і палац у селі Сокиринці.

img-3 У XVIII столітті Гнат Галаган отримав хутір Сокиринці за особливих обставин.

img-4 Виявляється, цей хутір був частиною винагороди за те, що козацький полковник Війська Запорізького Гнат Галаган у 1708 році не підтримав рішення Мазепи та частини полковників приєднатися до Карла XII, а залишився на стороні  царя Петра I.

Крім того, він став одним із активних учасників розгрому Чортомлицької Січі. Останнього, за переказами, йому не пробачили козаки.

Ті, що вижили, кров'ю наклали прокляття його роду до сьомого коліна.

Щоб зняти прокляття, Гнат Галаган збудував церкву у Сокиринцях. Заклав родинну усипальницю.

img-5 Павло Галаган, представник п'ятого коліна Галаганів, збудував розкішний палац, свідком чого є  більш як 200-літній платан.  План парку розробляли В.Харченко (це прізвище ще буде повторюватись) та Л.Жемчужніков.

Представником шостого коліна був Григорій Галаган, великий поміщик і меценат.

Коли у нього народився син Павло, то він виявився дуже хворобливим. Батько лікував його у закордонних лікарів, але марно. У віці 16 років Павлусь помер.

Чоловіча лінія Галаганів обірвалась саме  на сьомому коліні. Ось така сумна історія.

 Що ж було далі?

Зважаючи на заслуги, родина по жіночій лінії Ламсдорф отримала право на додаток до прізвища - Галаган. Потомки цієї гілки виїхали після революції за кордон.

В інтернеті я натрапила на розмову з Пирятинським поетом і прозаїком Леонідом Харченком. Ось що він розповів:

"Шевченко часто їздив до свого друга Григорія Галагана, що жив у Сокиренцях, неподалік Прилук. Тарасу відомо було про народження сина Галагана і кріпачки-покоївки Тетяни, що став батьком моєї бабусі.

- То Ваша бабуся - зі знаного на всю Україну роду? Ви відчували це у дитинстві?

- У Прилуках бабуся Маруся жила з чоловіком і меншою донькою Варею у будинку автошколи, колишньому володінні Галаганів. Великий двір із забудовами, старий сад з величезними антонівськими яблунями здавався мені могутнім і таємничим. До їх сім’ї ставилися у місті з повагою. Напевно, начальству відомо було, що її батько, мій прадід, був у партії «Народна воля» і загинув на каторзі.

...Зараз я згадую бабусю, Прилуки так тепло, мабуть, тому, що під їх знаком пройшло моє хороше, безтурботне дитинство – з товаришами, з цікавими розповідями про Сокиренці. Розповідала бабуся про гарного хлопчика Павлушу Галагана, що помер у шістнадцять років від прокляття роду Галаганів «до сьомого коліна» за зраду козаків родоначальника Ігната, про те, як Галагани брали її у Качанівку, Диканьку, Дігтярі, Київ.

До речі, в останньому, щоб увіковічнити пам’ять про сина, Григорій Галаган у 1871 році відкрив колегію Павла Галагана, що стала школою майбутніх академіків (зараз там знаходиться Національний музей літератури України)." http://piryatin-visti.at.ua/publ/1-1-0-431

 

img-8

Під час екскурсії  розповідали про ще одного Харченка - Миколу (1921-1979), талановитого майстра на всі руки із Сокиринців, скульптура якого "Остап Вересай" установлена у дворі садиби.

img-7

"Багато легенд, бувальщин і переповідок про славних земляків Микола змалечку чув від свого батька Івана Петровича, і вони будили його творчу уяву, переносили у невідомий досі світ мистецтва. Іще тоді зачарували хлопця і скульптури античних Богинь, і він узявся за дерево, намагаючись із німої деревини видобути душу," - так написала про Миколу Харченка Н.Позняк-Хоменко, готуючи до друку його  посмертну збірку віршів .

http://www.inshe.org/harchenko-biograf.html

Не знаю, який родовід у Миколи Харченка, але поезія і доля його особлива. Із задоволенням прочитала куплену у палаці Галаганів збірку Миколи Харченка "Сокиринські сонети".

Вірш "Давно колись" написаний, коли поету було лише 15 років:

Давно колись тут прадід мій ходив,

Десь тут, в степу, руками сіяв жито,

Десь тут, в ріллі, губив свої сліди...

Як можна степ цей рідний не любити?

На Утку йду з криниці взять води,

А на струмок схилили верби віти.

Хто верби ці на радість посадив?

Хто міг життя так вміло розуміти?

Давно колись тут прадід мій ходив.

І слід його давно дощами змито.

Він щось лишив, чимсь розум розбудив -

Те "щось" в любов, у щастя перелито.

Стою один під небом голубим,

І хочеться не славу залишити,

А тихий слід, як тихий добрий дім,

Який ніхто не міг би розлюбити.

(07.1936,с. Сокиринці)

img-9

Палац Галаганів влітку "тихий добрий дім", протягом року тут гомін - навчаються студенти аграрного ліцею. В кімнатах палацу аудиторії.

Збереглися стіни, підлога, сходи з минулих часів. Цікаво у музеї Остапа Вересая на першому поверсі.

img-10

Тут Лев Жемчужніков Остапа малював,

А струни рокотали на бандурі,

Неначе море Чорне серед бурі,

Кобзар засмучений рукою коливав.

Зринали чайками над хвилями слова -

То байдаки на гребенях лазурі,

Лиш брови ворушилися в зажурі,

Лиш опускалася на груди голова.

У вічність відійшли художник і кобзар,

Прощання журавлів я чую із-за хмар.

Осінній парк багряне листя ронить,

Мені далекі дні з'явилися, мов дар,

Що серце думами втішає та полонить, -

Десь кобза чарівна вечірня дзвоном дзвонить.

(М.Харченко, Сокиринці, 1968 р.)

img-12

***************************

*******************************

Мандруючи Чернігівщиною.

Частина 3.Тростянець

(Захоплення на все життя)

http://h.ua/story/334695/