img-1L10 липня 2013 року я побувала у місті Ніжині Чернігівської області.

А починалося все з мандрівок за межі України. Бо ж кому не цікаво поїхати за кордон і довідатися, як воно там у близького і далекого сусіда?

Так у 2005 році, не жаліючи грошей,  я вирушила у 3-тижневу автобусну мандрівку "Україна-Польща-Німеччина-Голандія-Данія-Англія-Франція - Австрія-Угорщина-Україна". Перший виїзд у західну Європу - враження справді залишилось яскраве в усьому його різноманітті -  неймовірна чистота довкілля і строгість порядків у Німеччині; уміння використати кожен шматок землі, відвоювати її у води і демократизм у стосунках у Голандії; чопорність старого Лондону, помпезність Парижу - а також відсутність нічних переїздів, комфорт готелів, спілкування англійською і відчуття відсутності кордонів.

У 2006 році ще одна уже 2-тижнева автобусна мандрівка - "Україна-Сербія-Чорногорія-Хорватія-Угорщина-Україна", яка стала дотиком до відпочинку на Адріатичному морі і  поштовхом до написання віршів на Хайвеї у 2007 році.

У 2008 році - переліт літаком, знайомство з древньою грецькою культурою на території Туреччини у поєднанні з відпочинком на Егейському морі, а також мандрівка до США у штат Колорадо на практичну конференцію.

У 2009 році - "Україна-Польща-Чехія-Німеччина-Україна" -  автобусна мандрівка була втіленням бажання побувати у Берліні, до якого в роки ВВВ не дійшов ні мій дід, ні батько, спогади  котрого я  саме тоді готувала до друку.

Ці подорожі наситили мене настільки, що по сьогоднішній день не відчуваю потреби кудись ще поїхати за кордон, але з'явилось величезне бажання мандрувати Україною - побачити і порівняти. 

В результаті я була просто у захваті від подорожей Україною. Вражена, скільки у нас цікавого, незважаючи на всі негаразди у державі. Не даремно писав Б.Олійник:

Ми тут жили ще до часів потопу. 
Наш корінь у земну вростає вісь. 
І перше, ніж учити нас , Європо, 
На себе ліпше збоку подивись. 
Ти нас озвала хутором пихато. 
Облиш: твій посміх нам не допече, 
Бо ми тоді вже побілили Хату,  

Як ти іще не вийшла із печер. 

Так з'явилась серія моїх репортажів про автобусні подорожі Україною:

2009 рік: 

Мандруючи на Волині    (Меморіал у Володимир-Волинську, Зимненський монастир,  Меморіал у Лобачівці,  Меморіал "Козацькі Могили" у Пляшевій)

Відвідуючи Гетьманські столиці (Чигирин, Батурин, Глухів, Київ)

2010 рік:

Знайомство з Кримом  (Балаклава, Херсонес, Бахчисарай)

Парк Феофанія

2011 рік:

Мандруючи Чернігівщиною (Качанівка, Сокиринці, Тростянець)

2012 рік:

Мандрівка до Чернігова (Чернігів, Седнів)

Гетьманськими місцями (Чигирин, Суботів, Київ)

Цього літа був у мене задум здійснити автобусну подорож "Козацькими шляхами", про що я писала на форумі, але спека, напевно, налякала потенційних туристів і група не набралась. Тоді виникла ідея самостійних мандрівок до тих місць, куди можна добратись електричкою.

Отож, сімейний виїзд о 7.25 ранку до Ніжина з Дарницького вокзалу у Києві. 

Чому, скажете, Ніжин?

Тому що там у 1955-1960 роках у педагогічному інституті на факультеті російської філології навчався наш батько Павленко Іван Іванович, тож хотілося також пройти і його слідами, до того ж 9 липня - 13 років з дня його смерті, а 9 серпня - 90 років з дня народження. 

Через 2 години ми на місці біля охайного ніжинського вокзалу - забудови 19 століття.   

Окраса споруди - красиві сходи до кімнати відпочинку.  

Але нам вперед - до маршрутки, яка їде в центр (всі маршрутки з вокзалу їдуть, до речі, у центр). У ті далекі 60-і грошей ледве вистачало на харчування, то ж добиратися доводилося, гадаю, з  вокзалу в основному пішки, щоб зекономити також і на книжки.

В центрі все, що нас цікавить, - поруч. На вулиці Батюка  - краєзнавчий музей, наприклад.   

Привертає увагу Генеральна карта Малої Росії 18 століття, де Ніжин - центр Ніжинського полку. Всього було 10 полків. Дід батька по батьковій лінії Григорій Павленко - з козаків, прапрадід батька по материній лінії Амос Дяченко - з дворян, а отже - з козацької старшини.

Зупиняюсь біля експозиції з книгами, які вивчали в Гімназії  вищих наук  (так у 19  столітті називався ніжинський інститут). 

В Гімназії вищих наук була зібрана унікальна колекція, частина якої, зі слів мого брата Павленка Григорія, історика за професією, була передана до Луцького педінституту у 70 роки 20 століття при відкритті там історичного факультету. Деякі історичні книги, крім штампу ніжинського інституту, мали штамп про  секретне користування. Дивлюсь на книги "Речи Демосфена против Филиппа" і пригадую розповіді батька про велику кількість часу, проведеного у читальному залі та  інтерес  до древньої філософії.

Рішення про відкриття Гімназії на кошти Олександра Безбородька  було прийняте  Сенатом у 1805 році. За даними Вікіпедії Олександр Безбородько (1747-1799) народився у сім'ї Генерального писаря козачого війська, був почесним  членом Академії Мистецтв, канцлером уряду Катерини II, мав вплив на Павла I, добився відновлення Генерального суду.

Заповіт Олександра Безбородька про відкриття Гімназії на місті родового помістя втілював в життя його брат Ілля Безбородько, бюст якого знаходиться поруч з інститутом. Основу бібліотеки Гімназії склали 1900 томів книг, подарованих Кошелєвим-Безбородько у 1815 році. 

Зараз інститут носить ім'я М.В.Гоголя, оскільки він тут навчався, про що свідчить табличка на одному з його пам'ятників.

Ось так виглядає цей красень - вищий навчальний заклад, відкритий у 1820 році. Яким величним храмом наук був він і залишається для студентів.

Саме тут у 1835 році першим серед вузів України виник театр. У 1960 роки на сцені вузу батько грав Петра з "Наталки Полтавки" і заспівував у хорі.

Затишний дворик зберігає свої тайни.

Цікаво, що за дверима ось цієї аудиторії.

Жаль, що музей закритий на літній час. Але це привід повернутися сюди ще.

Які гарні дерева у парку, де написано немало віршів.  Олександра Максимівна, наша мама,  в час навчання батька (в перші два роки на стаціонарі) залишалась з дітьми в селі Яшники Полтавської області. Їй присвячений цей вірш:

Неподалік річка Остер.

Центральний вхід. Скільки випускників фотографувалось на цих сходах. У нас є фото батькового випуску 1960 року.

На ньому слова:

И когда-то с друзьями сойдясь,

За столом у себя на дому

Я за дружбу студенческих дней

Снова с радостью тост подниму.

Із цікавинок міста Ніжина я б назвала церкви 17 століття вздовж вулиці Гоголя, збудовані греками, в одній з них священником був батько українського мореплавця Лисянського, в іншій - відспівували Шевченка. На реконструкцію першої немає коштів, а другої - почали давно, а коштів завершити її не вистачає. 

Запам'ятовується єдиний в Україні музей "Поштова станція"

Кімната поштового смотрителя варта уваги, оскільки там зібрана велика колекція речей 19 століття - особисті речі, ліхтарі, дзвоники і т.д

Сподобався музей образотворчого мистецтва з картинами місцевого художника Шишка та залом Заньковецької.

О 16.39 ми сіли на електричку до Києва. Коротка мандрівка додала теплих відтінків проведеному дневі.

P.S.

Для тих, хто цікавиться мандрівками електричкою, можу поділитись наступною інформацією:

Вартість проїзду з Києва до Ніжина - 11 грн, для пенсіонерів - безкоштовно. Ціна квитків у маршрутці - 2 грн. Вартість квитків у музеях - 4 грн.

Гарної Вам подорожі.)

А я вирушаю наступного разу електричкою до Яготина.)))

Липень 2013

*************************************

Мандруючи електричками. Частина 2. Яготин