Разорван ветром небосвод. Снежинки, ёлки, лёд и вьюга…
С зимою мы давно подруги… Что мне подарит Новый Год?
Стихи, надежды, предсказанья… Друзья, шампанское, салют…
Читатели ХайВея ждут о новом авторе сказанья!

Я надеюсь, что правильно поняла значение этих всех зелёных звёздочек и рекомендаций! Вам понравилась серия интервью с авторами-друзьями сайта ХайВей. А значит, я продолжаю… Хочу представить вам знакомую незнакомку — Наталия Безсонова!!!

З Новим роком і з Колядами!

— Наталья, я знаю, что Вам ближе украинский язык. Ничего, что я обращаюсь к Вам на русском?

Я виросла у родині, де спілкувались українською; навчалась в українській школі, де російську мову вивчали з 5-го класу.  Вдома настільною книгою був «Кобзар» Шевченка, але мій батько читав у сімейному колі і  Пушкіна, Лермонтова,  Єсеніна, Маяковського. Любив Роберта Бернса у перекладі на російську. Ще тоді я відчула, що посилання душі сприймається  серцем, а для серця не має значення, якою мовою воно звучить.

— Давайте все-таки я теж перейду на українську, щоб не плутати наших читачів. Які ще Ви знаєте мови?

Я закінчила Київський інститут іноземних мов у 1982 році, де склала на «відмінно» екзамени з російської, французької та англійської мов. Французькою не доводилось на практиці серйозно користуватися, і її витіснила англійська, яка стала моєю професією.

На початку викладацької діяльності я працювала у школі, де були російські і українські класи. Отож, в одних граматичний матеріал з англійської мови я пояснювала російською, в інших — українською.

Відвідуючи інші країни, з задоволенням вивчаю місцеві слова та фрази. У Сербії, наприклад, на «філологів» кажуть «філолошки», а вираз «Ласкаво просимо» звучить «Добро дошлі».

— Ви любите спогади про своє дитинство? Хто такі діти-індіго?

Дуже люблю. Я була  найменшою у сім’ї з усіма позитивними наслідками цього. Крім того, наш дім знаходився у розкішному парку, закладеному на початку 20 століття. Під час грози падала одна із багатьох старих лип. Прибігали діти. Це була така розкіш підлізти під її гілля і будувати „халабуду”.

Бувало також, що півдня після школи стрибали з подругою на скакалках за певними правилами, а коли темніло, то з вулиці переходили у хату і продовжували, хто довше протримається.

Я  залюбки з однокласниками відвідувала шкільні гуртки: англійської, української мови, малювання, танцювальний, хор, спортивні секції.

А чого варта ялинка до самої стелі у спортзалі на Новий рік, яку привозили прямо з лісу, і запах хвої наповнював усю школу. А також вечори та вогники, сценарії яких готували учні.

Мені є багато чого пригадати.

Щодо дітей-індіго, то я вважаю, що всі діти талановиті по-своєму, а у сучасному світі їхні здібності розкриваються швидше, оскільки стосунки з батьками і вчителями базуються на демократичній основі, що сприяє формуванню розкріпаченої особистості.

Дитинство у родинному колі

— Хто був Вашим маленьким принцем?

Мій однокласник у 4-6 класах. Це було таке трепетне захоплення, що я і зараз пам’ятаю дотик його рук і записки, які отримувала на уроках. Однак, він був за мене нижчий, і я намагалася уникати його, а однокласники — якось звести нас. Зараз посміхаюсь, пригадуючи, а тоді це були страждання.

— Вам подобається Гаррі Каспаров?

Я люблю шахи. Це одне з моїх  захоплень у  школі та інституті. Друге по силі після читання книг.

За виступи  у змаганнях з шахів за інститут мене звільнили від заліку з плавання,  проте це закінчилось тим, що якось на Дніпрі за кілька кроків від берега я дістала дно і не зуміла випірнути, і добре, що мене врятував випадковий відпочиваючий.

— Піонерський галстук, це — ?..

Піонерський галстук був для мене ознакою приналежності до дитячої піонерської організації, яка навчала працювати в команді. Як піонер я була учасником тимурівської команди і відповідала за те, щоб принести хліба з магазину жінці, яку називали  «землеміриха». Казали, що чоловік у неї був землемір. Пригадую, як вона показувала мені старі дореволюційні фотографії.

У піонерському загоні класу я також відповідала за навчання оскільки вчилась на „4” і «5». Дуже серйозно ставилась до цього піонерського доручення. Нікому не давала списувати домашнє завдання, але на  перервах пояснювала його перед кожним уроком по кілька разів, тому що коли одні однокласники відходили, підходили інші. В результаті розвинула  зорову пам’ять, оскільки завжди пояснювала з опорою на підручник, уміння коротко висловлювати головні думки, і за рік сама перетворилась на «відмінницю».

— Скільки Ви могли з'їсти помідорів, коли були студенткою Київського інституту іноземних мов?

Їла я  їх  до схочу, оскільки на 1-му курсі була у складі студентської бригади по їх збору. На полі вони великі і особливо солодкі. В інституті ж любила пити томатний сік після  пар.

На 1-му курсі інституту

— Ви пишете вірші у потязі? У Вас є свій особистий «вагонний»?

Пишу. Особливо, коли їду вдень. Спочатку милуюсь краєвидами. А потім рука тягнеться до ручки.

У мене є також «вагонний», хоча написаний і не у вагоні. Це спогади про те, як я працювала після 2 курсу у складі студентського загону «Стріла» провідницею. Їздила у Новосибірськ, Ригу, Мурманськ.

В купе душнувато й тісно.

Сусід виклада припаси.

«Спортивні» дістали звісно.

І черги стоять, як в каси.

Втікають села і дачі,

Лісів та річок картинки.

«Гарячі млинці без здачі!» —

П’ятихвилинні зупинки.

Заснула вранці розмова.

Дрімає зморена втома.

Не сплять лиш чотири слова:

«Я скоро буду вдома!»

http://h.ua/story/42974/

— Чим Вам запам'яталися XXII-і Олімпійські ігри в Києві? 

Влітку 1980 року я була у складі гідів-перекладачів комсомольського студентського загону «Меркурій» на XXII Олімпійських Іграх. Готували нас за окремою програмою: цікаві місця Києва,  блюда, психологія спілкування з іноземцями . Пригадую, як нам розповідали, що щира посмішка триває певну кількість секунд; жаль, не пригадую вже скільки :-). Я працювала у ресторані. Американці бойкотували тоді Олімпіаду через введення радянських військ у Афганістан у 1979 році, тому моя робота в основному зводилась до смачних обідів у ресторані.

Моє посвідчення гіда-перекладача та комсомольське направлення на Олімпіаду

— Автором яких видань Ви є?

Їх небагато. Я автор методичних посібників з англійської мови «ABC Book», «ABC Grammar», «English Land», Українсько-англійського та англійсько-українського словників для початківців видавництва «Літера», а також журналу для підлітків «English Teen Club» видавництва Едіпресс Україна.

Мої видання

— Вам подобається подорожувати?

Дуже. Цікаво відкривати для себе світ. Берлін хотілося відвідати саме у травневі дні . http://h.ua/story/196301/

Мандрівка «Лондон — Париж» була мрією. http://h.ua/story/46112/

Чорногорія і Хорватія — надзвичайні чистим морем, http://h.ua/story/39941/

Туреччина — можливість побувати у старогрецьких міста Галікарнас, Ефес, Ієраполіс. http://h.ua/story/110842

У минулому році я здійснила серію мандрівок «Гетьманськими столицями» Україною.

http://h.ua/story/231619/

— Я знаю, що Ви були в Голландії. Бачили парад квітів? А травку палити пробували?

Парад квітів бачила. Травку не пробувала, хоча вразило, що маріхуана — легалізований наркотик, як і легалізована проституція. http://h.ua/story/46952/

Місцевий екскурсовод сказала, що не всі ж стають алкоголіками, так і наркоманами. Те, що я не захотіла пробувати траву, Світлано, живий доказ її слів. Сподобалась велика кількість велосипедистів на вулицях. Саме в Голландії я довідалась про теракт у Лондоні, куди наша група вирушала через 3 дні. Ми були чи не єдиною групою, яка їхала до Лондона у липні 2005 року...

 http://h.ua/story/48053/

— Чим запам'яталася Вам Америка?

Влітку у Скелястих горах сніг на перевалі вище мого росту, спілкування з американськими вчителями і школярами, бейсбол як вид національного відпочинку американців, повага до прав людини. http://h.ua/story/119307/

Приклад. Я їхала у рейсовому  автобусі по місту Денвер. Автобус раптом зупинився. Запитую: ”Що сталося?” Водій відповідає, що прилади зафіксували дим.  „Коли ми поїдемо?” — знову запитую. Відповідь: „Зараз прийде дозвіл або інший автобус”. За кілька хвилин подали інший  автобус.

У складі української делегації серед американських викладачів у Денвері

— Якому алкогольному напою Ви надаєте перевагу? Де смачніше пиво?

Грузинські вина. Пива не п’ю зовсім.

— Ви збираєте календарики або листівки з різних країн?

У мене колекція чашок з різних країн.

— Що таке для Вас родина?

Все. Корені. Захист і підтримка. Майбутнє.

— Книга спогадів Вашого батька видавалася тільки як пам'ять про нього? Вона буде доступна широкому загалу?

У цьому році 10 років з дня смерті мого батька Павленка Івана Івановича, і це видання присвячене його пам’яті.http://h.ua/story/78144/

Наша сім’я дарує книгу „Від роду до роду”  великій родині, друзям, у бібліотеки, де працював і жив Іван Іванович.

Іван Павленко „Від роду до роду”

— Книги яких авторів Ви читаєте?

Я більше перечитую те, що читала давно, і зовсім по-іншому сприймаю Гоголя, Толстого, Грибоєдова.

Люблю Валер’яна Підмогильного, Богдана Лепкого. Після закінчення школи цікавилась історією за Соловйовим, зараз є можливість читати „Історію України-Руси” Грушевського.

— Ви дивилися фільм Федора Бондарчука «Населений острів»? Сподобався?

Не дивилась. Останній фільм, який я переглянула у кінотеатрі, — це „2012”. Вразила продемонстрована безпомічність релігій і  суспільства перед глобальними катаклізмами.

— Письменник Борис Стругацкий звинуватив режисера фільму «Аватар» у плагіаті. Що думаєте про це?

Все нове — це призабуте старе.

— Чого Ви очікуєте від життя в Новому тигрячому  році?

Я думаю над тим, що я можу зробити для себе, для своєї родини, щоб спокоєм і радістю був наповнений сьогоднішній день.

Дякую, Світлано, за запитання, за можливість повернутись у далекі 70-80 роки. Вам і усім читачам бажаю  здоров’я і нехай збуваються задумані  у Новорічну ніч бажання! Веселого Вам Різдва у сімейному колі. А настрій і стан душі насправді у наших руках!

У перукарні — за настроєм

Розмовляла з Наталією Безсонової Світлана Балагула. Спеціально для сайтів Хайвей і RT.KORR. 04.01.2010 рік. Тюбінген-Київ