За 5 кілометрів від стародавнього міста Володимира є село Зимне. Саме тут у 981 Київський князь Володимир Великий заклав собі на Святій горі зимову резиденцію: теремі церкву Успіння Пресвятої Богородиці.
Раніше там був язичницький культовий центр Дулібського союзу слов’ян.
Зимненський монастир – ровесник Десятинної церкви у Києві, його від
... Читати далі »
20 липня 2009 року я відвідала місто Луцьк, де здала до друку спогади „Від роду до роду” мого батька Павленка Івана Івановича. Звідти вирушила до Володимир-Волинська. На околиці цього стародавнього міста у роки Другої світової війни знаходилось два табори для радянських військовополонених. В одному з них у 1943 році був і мій батько.
Людське життя починається неповторно: перший плач і ковтки повітря символізують гарний початок здорового буття на землі. Повністю сформований організм готовий до найкращого в світі: щасливого дитинства, енергійної юності, реалізованої молодості, урівноваженої зрілості та щасливої старості. Від щастя все почалось і щастям має закінчитись, себто мало б закінчитись, але життєве завдання та відповідні здобутки у кожного свої. Хтось падає сотні разів для того, щоб зробитися сильнішим, а хтось раз упав і не може піднятися, бо занадто високо поставлена ним життєва планка. Перші кроки в життя кожен намагається зробити самостійно, але буває, що з часом рівновага втрачається, і якщо хтось тебе не підтримає, не дасть впевненості, то падіння просто не уникнути. А підніматися, навіть з допомогою, буває дуже тяжко, а іноді й неможливо…
Своє життя я починав, як всі діти нашого села. Дитинство, школа… Але одне, що відокремлювало мене від всіх інших, це те, що я завжди боровся зі злом. Сво
... Читати далі »
«В России есть только один культ хуже православия - культ Дня победы. Священный трепет, придыхание, особая лексика, слова о памяти, приторная забота о ветеранах - все это вызывает приступы рвоты. Поездки молодоженов к ближайшему памятнику 1941-1945. Ежегодные установки новых памятников и мемориалов. Возрождение худших традиций советской монументальной художественно-графической пропаганды из цифр, картонных орденов Победы - не помешались ли люди? Вся эта религиозная ху*ня меня чудовищно раздражает. Все это не имеет никакого отношения к победе. Ветеранам 60 лет внушают героизм и величие поступков, они под старость даже начинают сами в это верить. В жизни никакого героизма и величия поступков не существует. Существуют патриотизм, месть, необходимость умереть, борьба за выживание и другие человеческие качества. Обожествлять эти качества - такая же глупость, как молиться мощам. Для тех, кто прошел войну, она стала очень важным, но всего лишь одним из событий в жизни. Нельзя воевать чет
... Читати далі »
Я один из тех, кого называют «Дети войны». В преддверии празднования 65-летия великой Победы, хочу рассказать лишь несколько эпизодов из своего детства. В 1941 году мне было 8 лет. Я помню как мы мальчишки собирали осколки зенитных снарядов после налетов немецкой авиации на Харьков. Во время налета мы смотрели, как в небе белыми облачками рвутся снаряды наших зениток. В самолеты они попадали редко. В основном рвались с разных сторон от самолетов, а осколки сыпались на землю. Кода наши войска отступили, а немецкие еще не пришли, три дня народ грабил магазины и склады. Те, кто натаскал муки, крупы, макарон, легко пережили голод, а очень многие умерли. Я помню, как немцы входили в Харьков. Они ехали на грузовых машинах, которые были гораздо больше, привычных нам, полуторок. А кроме машин у них были огромные, чуть ли ни как слоны, лошади, тащившие огромные повозки. Помню, как стоял на Павловке у дороги, по которой с Алексеевки шли немцы. Женщина-еврейка, стоявшая среди других людей, с
... Читати далі »
З 5 по 8 листопада 2009 року в столиці України проходило величезне книжкове свято - ХІІ Київський міжнародний книжковий ярмарок "Медвін", який незважаючи на усі прогнози і побоювання пройшов у дивовижній атмосфері свята і інтелектуального спілкування. Галерея різноманітних книг на будь-який смак і будь-якою мовою, зустрічі із письменниками, поетами, фотографами, галереї фотографій і картин, презентації і лекції, публічні читання і дискусії , демонстрації фільмів і презентації інтернет-порталів подарували усім гостям і учасникам виставки справжній свіжий подих культурного життя, про яке через політичні колізії ми іноді забуваємо. Якщо порівнювати книжкові дійства України, на яких журналу "Стіна" довелося побувати і взяти участь, то відверто можна сказати, що за рівнем організації і культури Книжковий ярмарок "Медвін" займає перше місце. І нехай пробачать нас організатори Львівського форуму, але вони будують свою "культуру" на брутальному епатажі і неякісній сучасній літературі, а "
... Читати далі »
Із спогадів "Від роду до роду" мого батька Павленка Івана Івановича" (1923-2000)
ПОЧАТОК НОВОГО ШЛЯХУ
Два роки стаціонарного навчання пролетіли швидко і дали мені дуже багато. Я грунтовно засвоїв основну частину програмового матеріалу, необхідного для майбутнього вчителя російської мови і літератури, а також набув деяких літературно-творчих навиків, які потім прислужилися мені як журналісту.
Але треба було і совість мати. Адже дома дружина моя одна несла нелегку сімейну ношу: ходила на роботу у колгосп, утримувала домашнє господарство і ростила двох дітей. Далі дбати тільки про себе я не міг, та і не мав на це морального права. Вирішив переходити на заочне відділення. Написав заяву і відніс її у канцелярію. На другий день мене викликав рект
... Читати далі »
Кілька днів пішли на важкі роздуми. Каста партократів, відірваних від народу, пильно охороняла своє привілейоване середовище від сумнівних, на її погляд, чужаків. Тільки свої, ідеологічно чисті і віддані сталінізмові кадри допускалися у це середовище.
Але навіть за недовгий час свого перебування на комсомольській і партійній роботі я встиг надивитися, що нерідко являли собою оті „чисті і віддані ” кар’єристи.
У райкомівських залах і кабінетах вони гризлися, як павуки у банці, збирали компромат один на одного і у такий спосіб продиралися по службовій драбині угору. З високих трибун закликали робітничу і селянську масу боротися за ідеали комунізму, а самі вели аморальний спосіб життя, пиячили за чужий рахунок, обкрадали колгоспи, виписуючи за безцінь зерно, овочі, фрукти, а найчастіше беручи їх даром.
Після суду над Митрофаном, Мусієм і Тетяною став я задумуватись над тим, як змінити роботу комірника на якусь іншу, більш безпечну. Справа в тому, що коло людей, пов’язаних зі мною, розширялося. Начальство, родичі, добрі знайомі, сусіди. Один раз щось даси, він і вдруге попросить. Як не бережись, а колись і сам можеш стати підсудним. Тому закруглив я свої комірницькі справи і у квітні 1949 року передав їх Солонусі Миколі Юхимовичу (Птиччиному).
З травня того ж року я став працювати аген
... Читати далі »
Головна 